Симон Петлюра

Хто він такий? Зрадник чи герой ?


Меню

Історична постать Симона Петлюри та його роль в формуванні суспільства та державності України

Симон Васильович Петлюра — український політичний діяч, лідер українського націоналістичного руху під час громадянської війни 1918 — 2014 р. Вчився в православній духовній семінарії, звідки був виключений за участь в українському революційному русі. Емігрував у Львів. З 1900 р. — член Революційної української партії, потім Української соціал-демократичної партії. Після повернення до Росії працював вчителем, бухгалтером (на Кубані); співробітничав у київських газетах «Громадська думка», «Рада»; з 1906 р. — редактор газети «Слово». В 1907 р., з від переслідування поліції, виїхав у Петербург, потім у Москву; працював бухгалтером, брав участь в українських кружках «Кобзар» і «Громада». В 1907 р. написав передмову до виданої в Києві п'єсі Е. Н. Чирикова «Євреї", де співчутливо відгукнувся про національні сподівання єврейського народу. З 1912 р. — редактор газети «Українське життя». В 1914 р. був мобілізований в армію, а з 1915 р. став головою Головної контрольної комісії Всеросійського земського союзу по Західному фронті. Після лютневої революції 1917 р. організував і очолив Український фронтовий комітет. У травні 1917 р. був вибраний у Всеукраїнський військовий комітет Центральної Ради в Києві й став його головою. У правительстві Центральної Ради займав пост секретаря (міністра) по військових справах. Після розгону Центральної Ради й установлення влади гетьмана П. Скоропадського очолював Київське губернське земство й Всеукраїнський союз земств. Примкнув до повстання проти гетьманщини; з листопада 1918 р. — член Директорії (правительства) і головний отаман військ (головнокомандуючий) Української народної республіки (УНР); з лютого 1919 р. — голова Директорії.
Незважаючи на те, що правительство Директорії врочисто проголосило політику національної автономії й надання євреям всіх національно-політичних прав, а також створило міністерство по єврейських справах, діяльність Директорії, якою фактично управляла «отаманська група» на чолі з Петлюрою, ознаменувалася кривавими єврейськими погромами. Взимку 1919 р. війська Директорії, що відступали під ударами Червоної армії, перетворилися в банди вбивць і грабіжників, що нападали на євреїв у багатьох містах і містечках України (Житомир, Проскурів та інші). За даними комісії Червоного Хреста, під час цих погромів було вбито біля п’ятдесятьох тисяч євреїв. Петлюра не міг (відповідно до численних свідчень, і не намагався) покласти кінець кривавим бешкетуванням, які затвора його армія. На одну із прохань євреїв, щоб він, скориставшись своєю владою, припинив погроми й покарав погромників, Петлюра відповів: «Не сваріть мене з моєю армією». Лише в липні 1919 р. Петлюра направив військам циркулярну телеграму, а в серпні 1919 р. видав наказ по армії, що різко засуджував погроми, що декларував, що євреї не є ворогами українського народу, і грозивший суворим покаранням погромникам. Відповідно до українських націоналістичних джерел, кілька самих завзятих погромників були страчені. У жовтні 1919 р. залишки військ Петлюри, розбитих Червоною армією, бігли в Польщу. В 1920 р. Петлюра уклав угоду з поляками про спільні воєнні дії проти Радянської Росії. Після встановлення миру між Радянською Росією й Польщею (1921) Петлюра продовжував очолювати своє правительство й залишки армії у вигнанні.
Улітку 1921 р. В. Жаботинський і представник Українського правительства у вигнанні М. Славинский підписали угоду про створення єврейської міліції для захисту єврейського населення від погромів під час походу, що планувався, армії Петлюри на Україну. З 1924 р. Петлюра був політичним емігрантом у Парижі, де очолював українські антибільшовицькі організації.
Петлюру застрелив Ш. Шварцбард, вся родина якого загинула під час погромів на Україні. Суд у Парижі виправдав Ш. Шварцбарда. Українські націоналісти наполягають на тому, що Петлюру не можна вважати відповідальним за погроми, тому що він не мав достатню владу над недисциплінованими частинами номінально підлеглої йому армії. Більшість єврейських істориків заперечують проти цієї думки.
Інший погляд на діяння Симона Петлюри:
Стосовно звинувачень Петлюри в єврейських погромах в Україні, треба зазначити, що, будучи Головним Отаманом військ та головою Директорії УНР, Петлюра всіляко протидіяв погромам — їх чинили переважно банди під проводом отаманів і так званих «батьків» і деморалізовані частини більшовицьких військ. В УНР було засновано Міністерство єврейських справ, неодноразово ухвалювалися документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Логічно, що законна влада намагалася навести лад на своїй території (1919 року було видано закон, який поновлював смертну кару — були організовані військово-польові суди), а більшовицькі вожді й агітатори провокували безлад і різанину, аби потім прийти в образі «месії".
Початок

[Читати далі…]